Прихожани Свято-Катеринівського храму та інших парафій з нетерпінням чекали паломницької поїздки по монастирях і храмах Тернопільської, Чернівецької та Івано-Франківської єпархій, яку організував настоятель протоієрей Олександр.
У мирській метушні часто забуваємо Бога. Тому в дні святого посту особливо важливим було відволіктися від повсякденних справ і упродовж трьох днів зосередитись на молитві, задуматись над сенсом земного життя.
Після молебню, окроплені святою водою, вирушили до Свято-Успенської Почаївської Лаври взяти благословення на паломництво у Божої Матері, преподобних Іова та Амфілохія Почаївських. Потім помолились на могилі новомученика Петра.
А в Тернополі нас очікував приємний сюрприз – зустріч з о. Геронтієм, ігуменом Загаєцього Іоанно-Милостивого монастиря та Митрополитом Тернопільським і Кременецьким Сергієм, який благословив нас на дорогу, подарував православні журнали і сфотографувався на згадку. Сповнені духовної радості, продовжили паломництво.
На межі Тернопільської і Чернівецької областей перед нами відкрилося справжнє диво – Дністерький каньйон, на схилах якого у с. Хрещатик розташовано Іоанно-Богословський чоловічий монастир. Почуття душевного трепету всіх охопило в наскельному храмі, який було засновано ще в ХVII столітті. Після довгого спуску сходами майже по прямовисній скелі помолились біля печерки перших монахів та окунулись у купелі зі святою водою.
Наступним пунктом нашого паломництва був чоловічий монастир у селі Кулівці, який вразив нас величчю та красою храмів, великою кількістю та різнобарв’ям квітів, а подивував критими переходами між храмами до трапезної та купальні. У цьому монастирі всі постійно молитовно налаштовані, адже моляться не тільки в храмі, а й у переходах, де безліч ікон, як відомих кожному, так і тих, що рідко зустрічаються. Йдеш і мимоволі звертаєшся в молитві до зображених святих.
У жіночому монастирі в честь Боянської ікони Божої Матері у селі Бояни прочитали акафіст Чудотворній іконі Пресвятої Богородиці. На початку 90-их років ікону було замовлено спеціально для храму, але коли художник почав писати, його рука рухалась мимоволі, ніби Сама Божа Матір водила нею. У грудні 1993 року ікона замироточила. З нею було звершено хресні ходи по Україні та Румунії. У районах, де забирали православні храми, свята ікона мироточила ще більше. Багато людей, які з вірою молилися до Цариці Небесної, зцілювались.
Згодом ми молилися біля старовинної ікони Спасителя та чудотворної ікони Божої Матері у Свято-Аннинському жіночому монастирі на святій Анниній горі, відвідали скит во ім’я Серафима Саровського, де помолилися перед іконою Богородиці, що мироточить, побували у Кафедральному соборі м. Коломия, прогулялися вулицями, побачили знаменитий музей писанки. А закінчили паломництво у монастирі, що в полі за Коломиєю, в якому моляться і трудяться лише дві монахині. Очі в них світяться любов’ю до ближнього і духовною радістю, якою вони щедро діляться з паломниками. Тут ми помолилися перед Чудотворною іконою «Всецариця», омилися у купелі з іорданською водою.
Незабутні враження залишило відвідування Свято-Вознесенського Банченського монастиря, відомого багатьом по фільму «Форпост». У цьому монастирі нас вразило все: пишні клумби, незвичайні сади, комфортабельний готель для паломників, величні храми, а найбільше – служба Божа, протягом якої ми чули Грецькі піснеспіви. Відчули себе на місці послів князя Володимира, які під час Богослужіння в Константинополі не розуміли на небі знаходяться чи на землі. Ще більше враження справила молитва на нічній Літургії в храмі святого Лазаря Чотириденного, що на монастирському кладовищі. Не існує таких слів, щоб передати стан душі. Воістину Божа благодать.
Всього за 20 років побудувати монастир, у якому 6 храмів, 2 скити без допомоги Божої неможливо. Єпископ Лонгин з братією і сестрами Боянівського монастиря опікуються 400 дітьми-сиротами, з яких 86 інваліди і 82 – ВІЛ інфіковані. Будується великий реабілітаційний центр для цих дітей. «Віра без діл мертва» – братія твердо вірить. Своїм прикладом надихають на цей подвиг нас грішних. Під керівництвом отця Михаїла, нині Єпископа Лонгина, побудовано храми, 2 монастирі, 2 скити, сиротинець. Він обраний Богом, але не кожному це під силу. У фільмі «Форпост» звучать такі слова: «Треба побудувати храм. Колись храмом називали саму людину. Тепер поваги менше. Але все одно треба побудувати хоча і маленький, але свій храм душі та твердо знати, кому поклонятися і біля якого вівтаря служити». Думаю, фундамент такого храму, завдяки цій поїздці, ми почали будувати.
Спаси Вас Господи, отче Олександре!
Сім’я Домбровських
aikatepina.com
Фоографії з паломництва можна переглянути у нашій фотогалереї:
(452)
