ХТО ОБ’ЄДНУЄ І ХТО РОЗ’ЄДНУЄ?

1_14Останнім часом усе частіше т.зв. «Київський патриіархат» звинувачує в інтерв’ю вітчизняним ЗМІ Українську Православну Церкву у зраді українського народу, у непатріотизмі, у сепаратизмі і т.п. Замість того, щоб єднати і без того розділений сьогодні народ України, очільник т.зв. «УПЦ КП» продовжує сіяти розлад.

Слово мирянина УПЦ Вадима Кривоноса на захист канонічної Української Православної Церкви — проти слова очільника т.зв. «Київського патріархату».

 Читаючи інтерв’ю тих чи інших видань з предстоятелем т.зв. «УПЦ КП» Філаретом (Денисенком), в мене постійно виникає відчуття якоїсь двозмістовності, як кажуть у народі, «двоязикості», змішаної з певним нерозумінням того, як можна співставляти сказане ним колись із тим, що він розповідає у своїх нових спілкуваннях із журналістами. Більше того, те, що говорить Філарет, розраховано або на людей, далеких від церковного життя, або ж взагалі неможливо перевірити.

А чи був гість?

От наприклад, слова «предстоятеля УПЦ КП» щодо подій на Майдані в 2013/2014 роках, мовляв, такий собі Вадим Мінгалєв з Москви, керівник організації «Кремлівська стратегія» пропонував йому очолити все українське Православ’я, з натяком на те, що якщо він погодиться на цей крок, то РПЦ дасть йому в підпорядкування і УПЦ, і УАПЦ. В іншому випадку на території України відбуватимуться різноманітні безчинства, посилиться «газова» війна і т.п.

По-перше, аби говорити подібне, потрібно мати хоча б якісь докази, або, якщо таких немає, не говорити про це зовсім.

По-друге, залишається невирішеним ще одне питання: які такі справи можуть бути у предстоятеля «УПЦ КП» з представниками ненависного ним «русского міра»? Це все одно, що уявити, нібито предстоятель РПЦ таємно проводить зустрічі з представниками Ватикану, де ті пропонують йому перейти в унію. Тобто подібні ситуації просто нереально уявити. Та й яким би це чином РПЦ відновила в правах колишнього митрополита Київського і всієї України Філарета, якщо останній був не просто заборонений у служінні, а повністю позбавлений у сані? А як же позиція єпископату УПЦ? Невже він хоче сказати, що думку духовенства і мирян цієї конфесії при подібних обставинах не врахували б?

Таким чином, приходимо до висновку, що «предстоятель УПЦ КП», швидше за все, видав бажане за дійсне, чим хотів привернути до себе надмірну увагу в суспільстві і надати своїй персоні більшої значущості. Навряд чи зустріч, про яку розповідав патріарх Філарет, взагалі мала місце, а інформація подібного плану була подана для розкручування в ЗМІ лише заради того, аби зайвий раз себе пропіарити.

Нове інтерв’ю. На кого розраховані інформаційні маніпуляції?

Нещодавнє інтерв’ю «предстоятеля УПЦ КП», яке він дав інтернет-виданню «Главком», складається з двох частин і, знову-таки, залишає після його прочитання суперечливі враження. У першій частині патріарх Філарет говорить про любов, про причину бід і негараздів, які спіткали Україну. Друга ж сповнена риторики, яка, як складається враження, спрямована породити чергову хвилю ненависті до УПЦ в усіх тих, хто це інтерв’ю перечитав.

Звісна річ, запитання журналіста спрямовані на те, аби стаття набула ширшого резонансу і привернула більше суспільної уваги.  Інтерв’ю, нібито відстороненого від конфліктів характеру, починається з загальних запитань про підсумки 2014 року, про події в Україні і ставлення до них особисто «предстоятеля УПЦ КП». Однак, непомітно для читачів, ставляться запитання, відповідь на які завідома зрозуміла. Перше питання про церковні справи і перша ж відповідь на нього Філарета не залишають сумнівів, що далі пристрасті будуть розпалюватись.

«Чи можна останні події, які є в Україні, в тому числі війну, розглядати як шанс для об’єднання церкви? І чи здатна церква скористатися цим шансом?», – запитує журналіст у «патріарха». Він відповідає наступне: «Можна вважати, що церква уже користується цим шансом. Бо ця війна показує, хто є хто, яка церква за Україну, а яка – за Москву. І народ це бачить. Московський патріархат активно не допомагає. Окремі єпископи, окремі священики допомагають, але офіційно церква не закликала укріпляти армію, збирати допомогу на армію і на біженців. Вона збирає, але тільки для тих, хто там – для сепаратистів.» (Орфографія оригіналу – ред.)

Безпідставні звинувачення в бік УПЦ з вуст колишнього Її предстоятеля потребують певного роз’яснення, оскільки в цих його словах немає і долі правди.

Події в Україні останнього часу насправді активізували шалену силу консолідації навколо існуючої проблеми. В усіх єпархіях УПЦ, за винятком тих, які знаходяться на територіях військового протистояння і Криму, проводиться активна місіонерська і волонтерська діяльність, що можна легко перевірити. Якщо порівнювати у відсотковому співвідношенні кількість допомоги, зібраної в храмах УПЦ на потреби переселенців, поранених бійців чи родин загиблих, то стане зрозумілим, що «УПЦ КП» не зробила у цій ситуації навіть половини з того, що зробила УПЦ. Для цього нам непотрібно офіційних закликів, бо це наш християнський і громадянський обов’язок.

Вочевидь, «предстоятель» Філарет маніпулює інформацією і висвітлює її неправдиво заради власної користі та популяризації ідеї «національної церкви». Але факти – річ вперта і, на жаль, для Філарета, показують зовсім протилежне тому, що він сказав.

Чергові питання і відповідь знову ж викликають багато питань.

«Митрополит УПЦ МП Онуфрій заявляв, що виступає за єдину і неподільну Україну. Ви не довіряєте словам Онуфрія?

– Це пусті слова. Якщо ти за єдину Україну, засуди агресора. А то ми молимося за єдину Україну, а вони не засуджують агресора. Єпископів, які підписали у Рівному Меморандум із засудженням агресора, в якому ішлося про утворення єдиної церкви в Україні, покарали. Їх викликали і сказали відкликати свої підписи під будь-яким приводом. Так, ми за мир, і вони за мир. Яка різниця між нами і ними? Різниця в тому, що ми за справедливий мир. А справедливий мир полягає в тому, щоб росіяни вивели свої війська з України, повернули Крим, не втручалися в наші справи, бо ми самі розберемося. В цьому є правда. Ми не хочемо жити в мирі, але в неволі, у несвободі. Співаємо гімн «Душу і тіло ми положим за нашу свободу…»? То треба виконувати.»

Позиція Предстоятеля УПЦ щодо подій на Сході України повністю співзвучна з офіційною позицією української влади. Українська влада офіційно досі не визнала те, що відбувається на Донбасі, війною, – всі іменують ці бойові дії – антитерористичною операцією (АТО). Бійці, які повертаються зі Сходу, отримують статус учасників АТО, а не учасників війни з Росією. Відповідно, не в повноваженнях Предстоятеля УПЦ говорити раніше за державну владу про ті чи інші політичні події, даючи їм власну кваліфікацію.

Стосовно т.зв. «Рівненського меморандуму» — Філарет забув, або навмисно не сказав, про те, що підписи з-під цього «документу» відкликали всі, хто його підписував. Серед таких УАПЦ, УГКЦ і УПЦ. Одне дивно, що предстоятель «УПЦ КП» висуває якісь претензії лише представникам УПЦ. Чому він не говорить подібного про УАПЦ чи УГКЦ? Скоріше за все тому, що останні не знаходяться в полі його особистих інтересів. Зрозуміло, що всі шишки полетять на голови єпископату УПЦ. А оскільки вище згадана подія мала провокативний характер, то і реакція Предстоятеля УПЦ була відповідною. Навіть якщо поміркувати логічно: який був у цьому меморандумі сенс, якщо він ні до чого б не призвів? Та і потім, події після підписання т.зв. меморандуму, які розгорнулись на теренах Рівненської області, показали справжні наміри УПЦ КП, які вони навіть не намагаються приховувати. Захоплення храмів, насильницькі дії щодо віруючих УПЦ вкотре вказують на те, що в представників «УПЦ КП» доволі альтернативне бачення миру.

Предстоятель «УПЦ КП» забув про справжнє призначення Церкви Христової. Вона не покликана давати оцінку тим чи іншим політичним подіям. Церква повинна звершувати свою Спасительну місію в цьому світі. Церква повинна спонукати до покаяння, миру, любові, прощення і терпіння, а не до ненависті, агресії і всього того, в чому сьогодні можна застати тих, хто силою відбирає культові споруди інших конфесій.

Окремим пунктом хотілось би відмітити питання журналіста про спроби міжконфесійного діалогу.

«Чи були після смерті митрополита Володимира з боку УПЦ МП реальні спроби діалогу?

– Навпаки, процес загальмовано. Митрополит Онуфрій офіційно заявив про те, що він проти вступу України до Євросоюзу.»

Не хочеться ставити якісь оцінки, але, по-перше, які ж були реальні спроби діалогу за життя митрополита Володимира? Єдиний шанс виправити ситуацію розколу був в 2008-му році, коли до України прибули представники Константинопольського патріархату. Тоді президентом України Віктором Ющенком було ініційовано міжконфесійний діалог, який зайшов у глухий кут саме через вперте небажання предстоятеля «УПЦ КП» прощатись зі своєю посадою. Потім він виправдовувся тим, що греки пропонували підпорядкування об’єднанної УПЦ Константинополю, чого він не хотів, оскільки це не змінило би ситуації загалом.

Шанс був, однак його було втрачено. Між іншим, предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій після тих невдалих переговорів розкритикував Філарета і взагалі обмежив будь-які можливості об’єднання з «УПЦ КП». Більше того, згідно з постановами Синоду УАПЦ, між ними і «УПЦ КП» навіть немає Євхаристійної єдності.

Стосовно ж діалогу між «УПЦ КП» і УПЦ – вони, хоч і розпочинались, але так нічим і не завершувались. Багато розмовляли, багато міркували, однак все це лишилось на стадії невизначеності. Взагалі останні роки, ще в період Предстоятельства в УПЦ нині покійного Блаженнішого митрополита Володимира, подібного роду міжконфесійні зустрічі на офіційних рівнях майже не проводились. Цікаво, чому ж навіть близька “по духу” до «УПЦ КП» УАПЦ не має бажання об’єднуватися з ними? Вочевидь, проблема не в Москві, не у «спец-службах» чи ще в чомусь іншому, а саме в «УПЦ КП».

Що стосується вступу України до ЄС, як одного з критеріїв об’єднання православних Церков в Україні, – це взагалі нонсенс, який навіть не потребує окремих роз’яснень. Очевидно, що вступ України до ЄС і міжконфесійний діалог взагалі непоєднувані речі.

Цікаво відмітити ще одне запитання журналіста «Главкому» і кілька речень відповіді на нього предстоятеля «УПЦ КП».

«Ті українці, які зневірилися у Московському патріархаті, за словами деяких релігієзнавців, не завжди поспішають переходити до Київського. Багато хто припиняє відвідувати храми взагалі. Чому?

– Найсуттєвіша причина полягає в тому, що Київський патріархат як автокефальна церква не визнана іншими православними церквами. Це є для таких людей є головним чинником.»

Якщо Філарет визнає, що «УПЦ КП» є невизнаною жодною з Помісних Православних Церков світу, тоді чому ж він не говорить про це своїм вірянам? І куди взагалі він штовхає православних інших українських конфесій? У таку ж саму прірву невизнання, в якій він і сам зараз знаходиться? Звичайно, що в «УПЦ КП» зараз досить часто говорять про це: що це зовсім немає значення і що це колись трапиться і т.д. Однак сам Філарет, коли ще був Предстоятелем УПЦ, говорив про УАПЦ наступне: «Як можна молитися, причащатися Тіла і Крові Христових, відколовшись від Його Святої благодатної Церкви?», або ж: «Яка може бути святість там, де немає благодаті Божої, а лиш одна назва? Так звана «Українська Автокефальна православна церква» постала не на канонічній основі, а на розколі та в зв’язку з політичною ситуацією в Україні. Для самостійного і незалежного життя нашої Церкви ми отримали найголовніше, тепер успіх управління Церквою в наших руках».

Як ми можемо бачити, саме ситуація, в якій знаходиться сьогодні «УПЦ КП» і особисто патріарх Філарет, змушують його змінювати свою риторику і свої судження. Коли він був Предстоятелем УПЦ — свято вірив в одне, став на чолі «УПЦ КП» – говорить зовсім протилежне.

Хто ж розділяє Україну і українців?

Сьогодні досить поширеною є тенденція осуду тієї чи іншої людини лише за її приналежність до УПЦ. Мотивація типова: «Ви молитесь за Путіна, благословляєте сепаратистів на вбивство українських солдатів. А от «УПЦ КП» – українська церква!» Звичайно ж, всі звинувачення в бік УПЦ можуть бути спростовані, достатньо лиш мати бажання звернутись до фактів, які сьогодні є у вільному доступі навіть в мережі. Також необхідним є і бажання опонентів почути і побачити правду.

Однак треба зауважити, що риторика і дії «УПЦ КП» сьогодні спрямовані не на об’єднання України і українців, а скоріше — на розділення. Постійні і досить часто неправдиві звинувачення, захоплення храмів, погрози – все це зовсім не сприяє об’єднанню і вірі в те, що в «УПЦ КП» є якісь добрі наміри щодо УПЦ.

Зрозуміло, що інформаційні маніпуляції, до яких сьогодні вдаються представники «УПЦ КП», будуть мати успіх, оскільки люди, які читають подібні інтерв’ю, навіть не перевіряють, правду там сказано чи ні. Шкода, що багато хто так і не навчився розбиратись у правді і брехні, а конфесійна приналежність сьогодні помилково стала визначальною рисою любові чи нелюбові до Батьківщини.

Вадим Кривонос

pravlife.org

(192)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *