Виповнюється 100 років з дня освячення
Свято-Катеринівського храму в м. Здолбунів
З нагоди цієї знаменної дати ми поцікавилися у настоятеля церкви протоієрея о. Олександра Єгорова (на фото) сьогоденням парафії, її здобутками і планами на майбутнє.
– Отче Олександре, ви вже 5 років є настоятелем Свято-Катеринівського храму. Яким було життя парафії за цей період?
– Свято-Катеринівський храм жив і живе повноцінним церковним життям. Тут лунає молитва, яка єднає багатьох людей, звершуються богослужіння, серед яких найважливіше – Божественна літургія.
Головним завданням для мене, як і кожного православного священика, є спасіння душ людських. Тому завжди ставлю за мету зміцнювати в них віру, аби люди прилучалися до церкви, духовно вдосконалювалися. І це дає певні результати. Щоразу бачу на богослужіннях все нові й нові обличчя.
Водночас церковне життя не обмежується лише відвіданням храму. Тому в міру можливостей ми з прихожанами прагнемо його урізноманітнити традиційними духовними практиками. Зокрема, влаштовуємо паломницькі поїздки до святих місць. Так, нещодавно ми відвідали монастирі Закарпаття. Краса і велич цієї землі нас вразили. А ще більше – духовна стійкість монахів та простого люду. Вони свято бережуть православну віру, яка свого часу на цих територіях зазнавала утисків.
– Звершення паломництв приносить духовну користь для їх учасників?
– Так, звичайно. Головною метою таких поїздок, які організовуємо дедалі частіше, є згуртування людей, їх об’єднання. Під час паломництва ми відчуваємо себе єдиною сім’єю, єдиним організмом. Ми маємо безпосереднє невимушене спілкування, трапезуємо за одним столом, ночуємо в одному приміщенні. Ми постійно разом. Це людей дуже зближує.
Також ми відновили таку давню духовну традицію, як піше паломництво до Почаївської лаври або Хресний хід. Цьогоріч ми вчетверте його здійснили, приурочивши до 100-річчя нашого храму, а також до свята Почаївської ікони Божої Матері.
Хочу відзначити, що учасники цього паломництва відчули величезну духовну радість, піднесення. Бо якщо поїздки до монастирів ми зазвичай здійснюємо у комфортабельному автобусі, то під час пішого паломництва ми переносимо фізичні труднощі. Це своєрідний екзамен, випробування для кожної людини своїх тілесних і душевних сил.
– Ці піші ходи вирізняються масовістю?
– Якщо у першому Хресному ході взяло участь порівняно небагато людей, близько 116 паломників, то цього року таке бажання виявили понад 200 чоловік. Моє серце радує те, що з кожним роком до цих ходів долучаються все більше молодих людей. І не лише зі Здолбунова, а й з навколишніх сіл, з міст Рівне, Славута, Дубно, Ківерці, Київ.
Принагідно хочу сказати, що останній Хресний хід був особливим. Під час нього ми постійно читали Псалтир, а також виголошували молитви за мир в Україні, за здоров’я українських військових, за упокій загиблих.
– Доводилося неодноразово чути від здолбунівчан схвальні відгуки щодо проведення недільних вечірніх богослужінь у Свято-Катеринівському храмі.
– Так. Ми щонеділі збираємося увечері для спільної молитви, молимося за акафістом до Спасителя, Богородиці, перед її іконами “Всецариця”, “Неупиваємая чаша”. Особливістю таких спільних молитов є те, що акафісти співають усі присутні в храмі разом із священиком. Зачитуємо імена людей, хворих на тяжкі недуги, а також тих, хто страждає від немочі п’янства, блуду, наркоманії, звертаємося до Бога з молитвами, аби він подав цим людям свою благодать, втіху і допомогу.
– Напевно, важливим напрямком вашої духовної діяльності є окормління молодих прихожан?
– Безперечно. Мене радує те, що до храму все більше приходить молодих людей, а найбільше – коли бачу, як біля амвона з нетерпінням чекає малеча, аби причаститися Чесних Христових Таїн. Для дітей у нас при храмі діє недільна школа. Разом ми вивчаємо Закон Божий, історії Старого і Нового заповітів, здійснюємо паломницькі поїздки. Вихованці більше дізнаються про православні церковні свята.
У організації роботи недільної школи мені допомагають вчителі: Оксана Володимирівна Мокляк – вона навчає дітей церковному співу – і Оксана Ростиславівна Синицька, яка турбується про їх творчий розвиток. Хлопчики і дівчатка беруть участь у концертах до великих свят, ставлять сценки, готують художні номери. Варто відзначити, що все це сприяє духовному збагаченню наших юних прихожан.
– Як готувалися до 100-річчя з дня освячення храму?
– Сторіччя храму – це велика подія, бо не кожне покоління має можливість стати її свідком. Одні люди будували храм, інші – трудилися в ньому по 40 чи й 50 років, а нам, нащадкам, Господь судив святкувати його сторіччя.
Як попередні настоятелі і прихожани храму дбали про його благоліпність, так і нині ми з церковною громадою робимо все, що в наших силах, аби його прикрасити, преобразити. За час мого перебування на посаді настоятеля нам вдалося оновити іконостас з написанням ікон, пізніше здійснили його позолочення. Було модернізовано систему опалення з влаштуванням обігріву підлоги, яку виклали гранітною плиткою. Додаткові конвектори встановили на хорах. Усе це забезпечило належний температурний режим у храмі, що відчули ще минулої зими наші прихожани. До речі, оздоблення гранітною плиткою покращило акустику в приміщенні храму, звучання хору стало ще виразнішим, чіткішим.
– Так, дійсно, церкву помітно оновили останнім часом. За рахунок яких ресурсів вдалося це зробити?
– Звичайно, за кошти наших прихожан. Хочу щиро подякувати усім, хто відгукнувся на мій заклик здійснити ці роботи до 100-річчя храму. Наші колядники під час різдвяних свят відвідували домівки здолбунівчан, які щедро жертвували. Значну суму додали з церковного доходу, і за ці кошти вдалося зробити дуже вартісну і благородну справу.
Наш храм є архітектурною окрасою міста. Аби він до свого 100-річчя мав достойний вигляд, ми з церковною громадою вирішили оновити його і ззовні. Знову ж таки завдяки пожертвам прихожан, з Божою поміччю, вдалося в останній рік перед святкуванням зробити й це, аби храм до свого ювілею мав величний вигляд, як наречена Христова – свята великомучениця Катерина. Звичайно, необхідно провести ще й інші внутрішні роботи, зокрема пов’язані з розписом. Надіємося, що невдовзі і ця благородна справа буде здійснена з допомогою Божою і нашої небесної покровительки.
– Якою буде, якщо так можна сказати, програма святкування? Кого запросили на урочистості?
– Найголовніше місце, звичайно, буде відведено молитві. Так, у п’ятницю, 17 жовтня, відбудеться вечірнє богослужіння, яке, на моє запрошення, очолить митрополит Рівненський і Острозький Варфоломій. Вранці наступного дня, 18 жовтня, буде відслужена святкова Божественна літургія, під час якої ми дякуватимемо Господу за всі благодіяння, які він посилав нашому храму впродовж ста років, молитимемося за Україну, священство та прихожан. Буде проведено Хресний хід навколо храму, на завершення якого Владика Варфоломій прочитає молитву на освячення його стін після реконструкції. Запланований також концерт за участю нашого церковного хору, хору Свято-Казанської парафії міста, учнів недільної школи. Участь у святкуванні візьмуть священики як Здолбунівського району, так і інших, зокрема із Дубнівського, звідки я родом. Сподіваюся, що не оминуть увагою цю знаменну подію і долучаться до спільної молитви й наші залізничники, адже історія Свято-Катеринівського храму тісно переплетена з історією залізниці. Запрошені на святкування представники місцевої влади.
– І ще одне запитання. Як вплинули воєнні події, що нині відбуваються в Україні, на життя парафії? Якою є ваша позиція щодо ситуації в державі?
– Безумовно останні події – це трагічні сторінки української історії. Бо нема нічого тяжчого, як братовбивча війна. Гинуть не лише військові, а й мирне населення. Церква завжди займала миротворчу позицію. Її місія – бути миротворицею. Молитися і допомагати. Ми це й робимо. Возносимо молитву за мир в Україні, за припинення протистояння і розбрату, за українських військовослужбовців. До нас зверталися за пожертвами волонтери. Двічі ми збирали кошти на потреби вояків АТО. Робимо все, що можемо, прагнучи не лише духовно, а й матеріально підтримати бійців української армії.
Разом з тим неприємно спостерігати, як вкрай напружену ситуацію в країні певні суспільні і політичні сили намагаються використати для того, аби очорнити церкву, похитнути в ній мир. Проти неї ведеться справжня інформаційна війна. Висловлюються хибні думки, що ми не любимо Україну, не молимося за нашу державу, не підтримуємо українських бійців. Це неправда. Ми молилися, молимося і завжди будемо молитися, бо ми є українці, ми православні, і ми є церквою, яка визнана усім світовим православ’ям.
– Що б ви хотіли побажати здолбунівчанам у зв’язку з визначною датою в історії храму і міста?
– Хотів би всім побажати здоров’я, благополуччя, достатку, а головне – твердості в збереженні православної віри. За допомогою віри кожна людина у своєму житті здатна здолати різні труднощі і випробовування.
Господь сказав своїм послідовникам через апостола Іоанна Богослова: «По тому знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою»(Ін.13,35). Якраз цієї любові сьогодні не вистачає. Складна ситуація в державі викликає у людей хвилювання, невпевненість, розгубленість. Дехто через це став пасивнішим у відношенні до церкви. Тому щиро бажаю всім твердо вірити в Бога, покладати надію на Його милосердя, і Господь обов’язково не залишить кожного з нас без своєї ласки і милості.
– Дякую за розмову.
Інтерв’ю взяла
Людмила ВАСЮК.
матеріал взято з сайту newlife.rv.ua/
(200)
